.

                            У день голубого квітучого маю

                            До тебе, людино, звертаюсь, волаю

                            Залиш на хвилину щоденні турботи

                            З собою побудь у глибокій скорботі

                            Згадай чоловіка, товариша, брата,

                            Дружину, сестру чи посивілу матір.

                            Усіх, хто кував перемогу й загинув 

                            За тебе, за мене, за всю Батьківщину.

Майже 20 років немає серед нас прекрасної людини, колишнього солдата, учасника бойових дій і батька учительської родини- Білого Олексія Кириловича.
  - На знімку: голова виконкому Камєнєв Г.І. і секретар Білий О.К.
- Секретар виконкому Білий Г.О. зачитує список загиблих односельців на мітингу біля братської могили с. Тернівка. 1986 рік.
- На знімку: Білий Г.О., Біла А.П., Білий О.К.- На фото: з онуком Олексієм 1993 рік.

Олексій Кирилович народився 23 грудня 1925 року в с. Тернівка Червоноармійського району, Запорізької області. У 1941 році Олексій Кирилович закінчив 8 класів і пішов працювати разом з батьками. 22 вересня 1943 року був призваний до армії. І у складі 1118 полку 4-го стрілкового батальйону почав свій бойовий шлях. 6 жовтня прийняв військову присягу. Перший бій рядового Білого був під селищем Петро-Михайлівка, а потім полк 6 днів йшов з боями до Запоріжжя. Визволивши м. Запоріжжя, Олексій Кирилович брав участь у боях по очищенню плавнів від фашистів. А 14 жовтня 1943 року у звільненому Запоріжжі Білого О.К. прийняли у комсомол. Неспокійна пам’ять воскресає перед нами епізодами битв воїнів, які брали в ньому участь, здавався останньою вершиною – символом солдатського подвигу, честі й доблесті. Я пам’ятаю як Олексій Кирилович на зустрічах із школярами, розповідав про події тих часів. У ті дні газета ,, Правда ‘‘ повідомила про подвиг членів підпільної комсомольської організації ,, Молода гвардія ‘‘ у Краснодоні. У 1118-му полку відбулися мітинги на яких комсомольці (серед них Білий О.К.), поклялися за смерть героїв-комсомольців Краснодону збільшити свій рахунок знищеним німецько-фашистським загарбникам, скоріш вигнати ворога за кордони Батьківщини. Вересень місяць для 1118-го стрілкового полку був гарячим. У розпорядження полку прибув командир дивізії А.М. Голоско. З командного пункту він метр за метром вивчав крутий правий берег Дніпра. Слідкував і за лівим берегом, поблизу села Петро-Свистунове. І вже 22 вересня загони, знищивши гітлерівців, вийшли на лівий берег Дніпра поблизу хутора Губинського.              

                  Через 48 років на цьому місці у селі Кубинське буде встановлено пам’ятний знак.

На знімку Герой Радянського союзу Л.М. Безукладніков вручає ювілейну грамоту Воробйову І.Г., голові спілки ветеранів Вільнянського району, у зв’язку з встановленням пам’ятного знака в с. Губинське, на честь героїчних подій та мужності солдатів 333-ої дивізії, якій було присвоїно звання „Синельниківська". Про події тих часів, про воїнів 333-ої стрілкової дивізії, прекрасно написав свідок тих подій Тарас Андрійович Гончар. А нам, школярам, про бойовий шлях 333-ої Синельниківської Краснознаменної, ордена Суворова ІІ ступеня стрілкової дивізії нам розповідав наш земляк Білий Г.О. Йому також було видано посвідчення з підписом В.М. Безукладнікова, що він, Білий О.К. сержант, є ветераном дивізії, кулеметником 1118 стрілкового полку, першого батальйону другої роти.

                                                  Тут бій колись лунав за берег правий,

                                                  Стогнав метал, Дніпро до дна кипів,

                                                  Тут батальйони йшли на переправу

                                                  Крізь дикі хащі вогняних стовпів.

                                                  І досі тут живе відлуння бою,

                                                 Земля громами виповнена вщерть,

                                                 Тут сто смертей гуло над головою

                                                 Тих, хто прийняв свою єдину смерть.

    Білий О.К. з онуком Олексієм на відкритті пам’ятного знака у с. Губинське. (1991р.) А Олексій Кирилович 23 листопада 1943 року у складі десанту форсує Дніпро в районі села Біленьке. Мета десанту – створити плацдарм. ворог зустрів радянських бійців вогнем. Але підтримка „Катюш", голосне „Ура!", примусило ворога здригнутися. Ще важче було утримати і розширити плацдарм. 2 дні і 2 ночі десантники боролися за плацдарм, відбиваючи численні атаки ворога. Кулеметник Білий О.К. і його товариші розуміли, що необхідні точні дані про розташування ворога. Він, і ще троє його товаришів, визвалися піти у розвідку „за язиком". І це бійцям вдалося. До цього часу у родині Білих зберігається солдатський ремінь, на якому Олексій Кирилович привів німецького „язика". І коли 17 грудня ворог пішов у контратаку, то плацдарм вже мав гармати, а радянські бійці – розташування німецьких загонів. Результат цього бою – 17 підбитих німецьких танків. Пересилюючи жорстокий ворожий опір, 1118-ий полк наближався до с. Мар’ївки. Стрілкова рота зайняла окраїну села. Переслідуючи ворога, ввечері 30 грудня 1943 року, воїни визволили с. Мар’ївку, та с. Біленьке. А в цю ніч Білий О.К. був тяжко поранений. Наступний 1944 рік Олексій Кирилович перебував на лікуванні у шпиталі м. Баку. Поранення було важким, а лікування ще важчим. виникало безліч ускладнень, боєць переніс декілька операцій. 2 листопада 1944 року військово-медична комісія визнала Білого О.К. неприродним до воєнної служби. Але належний строк служби ще не скінчився, тому Олексія Кириловича було зараховано курсантом 5-го відділення автополку. До 1948 року солдат Білий О.К. служив шофером. З 03.02.45 року по травень 48 року – на службі у Радянській Армії. А за участь у боях на плацдармі біля с. Мар’ївка, за виявлену мужність Білого Олексія Кириловича було нагороджено орденом Слави ІІІ ступеня. Всього у Білого О.К. 24 бойових та трудових нагород. Після демобілізації Білий О.К. працював трактористом у Петро-Михайлівській МТС. За цей час молодий тракторист одержав декілька Почесних грамот: за сумлінний труд, за економію палива, тощо. Але у 1952 році Олексій Кирилович потрапив в автокатастрофу. Поранена на війні ліва нога знову була травмована і лікарям довелося ампутувати її. Працювати трактористом чи шофером стало неможливо. Тому довелося працювати завідуючим сільським клубом. А з 1955 року Олексія Кириловича було обрано секретарем виконкому Тернівської сільської ради. До виходу на пенсію, у 1986 році, він працював на цій посаді.

           Білий Олексій Кирилович має багато і трудових нагород. 1970 рік – нагороджений Знаком Пошани 1970 рік – медаль ,, За доблесний труд ‘‘ 1980 рік – орден Трудового Червоного Прапора 1985 рік – медаль ,, Ветеран праці ‘‘ Білий Олексій Кирилович – перший з мешканців села був персональним пенсіонером місцевого значення. Бойовий та життєвий шлях нашого славного односельця є прикладом для молодого покоління. Олексій Кирилович – мужній боєць, сумлінний працівник, а ще він був чудовим батьком і дідусем. Він зумів виховати чудового сина – вчителя географії нашої школи, колишнього директора Білого Григорія Олексійовича.

   

      У квітні 2002 року не стало Білого Олексія Кириловича. Скільки б років не пройшло але людська пам’ять буде берегти в своїх глибинах те, що примушує серце здригнутися від невимовного болю за тих, чиє життя було сповнене мужності і доблесті, за тих, хто здобував Велику Перемогу, за тих, хто не шкодував здоров’я і життя за волю українського народу.